Думами називають ті пісні, які звичайно співають під акомпанемент музичного інструменту українські кобзарі (бандуристи) або лірники, і які за змістом настроєм і формою відрізняються від інших номерів їхнього репертуару. У науковій літературі починають цікавитися думами з початку XIX століття, але в перших друкованих збірках ми не знаходимо терміну «дума». Цей термін вперше вводить в українську етнографію М. Максимович у своєму збірникові пісень 1827 року.
Однак назва «дума» була вживана ще з дуже старих часів. Ще в літопису польського історика Сарницького під роком 1506 бачимо спробу дати визначення терміну дума:
«Під той же час убили Валахи двох братів Струсів, юнаків жвавих і завзятих. Про них тепер (1587 рік) співаються сумні пісні, які руси звуть думами. Співають їх жалібним голосом і похитуючись з боку на бік. Наслідуючи співцям, грає їх усюди і сільська людність на сопілках на жалісний мотив.»
В цьому короткому визначенні ми вже бачимо головні властивості дум:
- громадське значення змісту;
- елегичний характер змісту;
- сумний мотив співу;
- журливе похитування співця при виконанні.
Про думи писало багато дослідників, і кожен намагався так чи інакше подати свій погляд на думу. Втім поширеною помилкою багатьох із них було, те, що вони підходили до дум головним чином з боку літературно-словесного, нехтуючи музичним. До того ж творчий матеріал дум дуже складний і різноманітний. Тільки у XX столітті Ф. Колесса дав повну й точну характеристику дум. Нарешті К. Грушевська у своїй капітальній роботі більш стисло переказала характеристику Колесси.
Думи – це досить довгі пісні, що мають іноді по кілька сотень віршів. Складають думи репертуар співців, що звуться кобзарями (бандуристами) або лірниками, і співаються завжди у супроводі кобзи (бандури) або ліри.
Зміст думи – продумане оповідання про події козацької епохи – військове життя або побутові мотиви. Завжди лежить на них відбиток роздуму, сумного моралізування. Зміст думи завжди реальний. Українська дума, як і взагалі всяка народна творчість, ніколи не користується з самих вигадок, з самої фантазії; тому в основі кожної думи лежить історичний або побутовий факт.
Українські думи по змісту свого оповідання – епічні пісні, як і російські билини, але в них багато суб’єктивності і ліризму, чим вони дуже відрізняються від билин. А. Лисовський поділяє всі думи на більш епічні, як дума Про втечу Самійла Кішки, і більш ліричні. Загальний тон настрою дум – дуже сумний.
Думи мають дуже своєрідний віршовий склад і стиль.
Коли доводиться звертатися до питання про походження дум, то в першу чергу треба зауважити, що в думах ми маємо надзвичайно оригінальний синтез творчості народної та книжної, інтелігентської. Дума повстала з елементів народної пісні. У XVI столітті вона склалася вже в певні форми, які розвитку свого досягли у XVII столітті. Цю еволюцію свою проробила дума під впливом шкільного віршу (так званих «панегіриків») та західноєвропейської та української легендарної літератури.
Творцями дум могли бути і ті бурсаки, що тікали до Січі, і ті, що мандрували по Україні та вчителювали по школах.
Зустрівалися нові елементи творчості зі старими відголосками билин, як теж лишали свої сліди в українській думі.
В основу творчості дум покладалися українські пісні. Мотиви їх змісту й художні елементи були матеріалом, яким влучно уміли користуватися автори дум, знавці народного духу.
До питання підробки народних дум не раз зверталися у літературі. Так, В. П. Науменко пише:
«Одні думи складалися народом на підставі історичних подій, другі ж, як фальсифікат народної творчості, вийшли з-під пера грамотників. Дуже важко визначити в кожному разі справжність думи та історичну певність фактів, які вона передає.»
Дійсно, факт старовинного книжкового впливу на народну думу вже твердо установлено. Та коли дума й цілком книжного походження проходить через руки народних співців, через горнило колективної творчості, вона губить свої індивідуальні риси. Коли дума записана від справжнього кобзаря, і коли вона має свою художню цінність, ми не маємо права відкидати її з нашого вжитку. Для історика вона, звичайно, має невелике значення, але для словесника цікава не менш, ніж усякий інший прояв народної творчості.
Все проходило через горнило народного руху, шліфувалося та доповнювалося живими рисами й деталями козачого життя на Січі, в якому брали немалу участь і самі співці – кобзарі і бандуристи.
| 
